Сніг над Невервінтером і земля, що зникла

Сесія почалася не з фанфар балу, а з битви з реальністю: токени в Talespire впиралися в кути, камера крутилася не туди, а Нікіфор, зціпивши зуби, оголосив у порожнечу: «В мене тачпад!». ГМ, уже на межі терпіння, буркнув: «Не включай демонстрацію, твій не вивозить, не треба», і тільки тоді четверо найманців — Орон, Амораліс, Нікіфор і Велвет — нарешті “увійшли” в маєток лорда-протектора Невервінтера Дагульта Неверембера (якого за столом уперто плутали як «Невербрант»). Над містом, де «ніколи не буває снігу», сипало білим пилом, і холод ліз під комір — але на території балу трималася дивна, майже домашня температура, ніби над головами висів невидимий купол. Біля воріт охоронець звірив список і, не церемонячись, запропонував або питати, або «провалюйте всередину і виконуйте роботу». Амораліс, як найввічливіший клинок у цій компанії, одразу пішов до капітана стражі Аллана-аракокри: той підтвердив — жодних додаткових наказів, просто бути “тінями” й не псувати вечір, а гроші — після балу.

У залі, де шовк шарудів об мармур, а келихи дзенькали, кожен проявився по-своєму. Нікіфор, похмурий дворф із флейтою, сидів осторонь і прочищав інструмент так, ніби це була єдина чесна робота в цьому світі: він хотів найнятися музикантом, а опинився охоронцем «помилково», тож бурчав крізь зуби й жартував про власну повільність: «Та я соваюсь, просто в мене ніженькі короткі, я повільно рухаюся». Велвет — висока постать у робі з дерев’яною маскою й посохом — ковзав між аристократами мов тінь; коли він протиснувся до азартної гри зі стаканчиками й почув «мінімальна ставка 10 злотих», то відступив так швидко, ніби побачив пастку: «О, ні, я це занадто». Амораліс, зібраний і правильний, підійшов представитися лорду — і наткнувся на крижану стіну: Дагульт навіть не підняв погляду від державних справ, сухо кинув у розмову: «Ми втратили 300 людей, але порт працює, неважливо», а потім відрізав: «Та, виконуйте свою роботу». Нікіфор, шукаючи хоч якогось тріумфу, спробував “подружитися” з чорною пантерою біля лорда — тихенько, по-дурному ніжно: «кс-кс-кс». Пантера, після невдалого контакту, лише повернула голову й відійшла подалі, ніби демонстративно збільшила дистанцію між найманцями й владою; ГМ у відповідь тільки зітхнув: «Бля, буду наступний раз мовчати, добре?». І лише Орон — худорлявий орк без футболки, який чомусь умів бути непримітним навіть серед золота й парфумів — знайшов ключ до лорда не лестощами, а питанням: що той читав останнім часом. Кидок переконання ліг вдало, і Дагульт уперше “потеплів” — порадив «Сходження Вернус», історію про те, як Ельтурель затягнуло в пекло. У цю мить бал на секунду перестав бути просто роботою: за блиском свічок проступила тінь великої біди.

Коли вечір уже здавався рівним і контрольованим, до лорда підійшов сивобородий чоловік у дорогому вбранні й прошепотів щось таке, від чого Дагульт різко зібрався, наче сталь у піхвах. «Окей, розберемось», — кинув він і пішов до кабінету, а за мить слуга обійшов кожного з найманців окремо: «ЛОРД вас чекає у своєму кабінеті. Він має розмову до вас». Там, за дверима, де шум балу перетворився на глухий фон, охорона раптом стала розслідуванням: «В мене тут невеличке завдання для вас. Можливо, хочете підзаробити?» — сказав лорд і пояснив дивину на своїх землях: “пропала земля”. Гравці, як і персонажі, зависли між абсурдом і тривогою; Нікіфор не втримався й кинув крізь сміх: «Українські чорнозем, що вивезли ліжка», намагаючись уявити, як узагалі можна “вкрасти” ґрунт. Дагульт, не жартуючи, видав кожному документ із печаткою — право діяти від його імені, збирати інформацію в селі Гардінг за вісім годин дороги на схід і навіть розпоряджатися “зниклою землею” в межах розслідування. Велвет, не промовивши ані звуку, вивів у повітрі ілюзорний рядок із питанням про оплату — і почув чітку відповідь: по 200 золотих кожному, після того як вони з’ясують правду. Сесія закінчилася не бійкою й не тостом, а відчуттям, що під магічно теплою стелею балу ховається щось значно холодніше: сніг у Невервінтері — лише перша ознака, а “земля, що зникла” вже кличе їх у темряву за межами світла свічок.